Ольга Василівна з чоловіком виїхала зі Степногірська – місто безупинно розстрілювали
Я ветеран праці, зараз на пенсії. Мені 72 роки. Я зі Степногірська Василівського району. Ми з чоловіком, йому 82 роки. Є син, йому 43.
Мене війна застала вдома в Степногірську. Було так страшно почути це слово рано-вранці. Через нерви в мене 13 березня стався інсульт. Не було «швидких»: із Запоріжжя не виїжджала, а наша «швидка» поїхала у Василівку, і зв’язку не було. Мені паралізувало правий бік, в аптеці не було ліків.
Син був у Запоріжжі. Він не міг приїхати до нас, але передавав кожні три дні ліки з волонтерами. До мене їздила медсестра і ставила крапельниці.
29 квітня я виїхала в Запоріжжя на евакуаційному автобусі. У нас котик маленький гарненький, ми його забрали з собою у коробочці. Зі Степногірську багато людей виїхало, там багато будинків розбито. З першого вересня в школу п’ять прильотів було з «Градів».
Я вдячна всім медикам, що допомагали мені відновитись - зараз ходжу і сама себе обслуговую. Отримала допомогу від Фонду Ріната Ахметова, я вдячна засновнику Фонду за те, що він співчуває людям і розуміє їхнє горе.
Ми чекаємо, щоб закінчилася війна. У нашому віці вже нічого не потрібно. Нам допомагають, гуманітарку дають. Головне – щоб мир був, а тоді все налагодиться.
