Я залишався в Степногірську до літа. Чекав, коли дорога буде більш-менш безпечною. Від початку війни селище перебувало під обстрілами. Я до останнього не вірив, що почнеться війна. Я не знав, що мені робити. Дуже хвилювався за своїх онуків. Воду привозили у великих бочках і роздавали на стадіоні. Одного разу, коли я стояв у черзі, поруч прилетіли снаряди.

Мені було дуже страшно. Двох людей поранило. Я вцілів.

Я виїхав у Запоріжжя. Траса була порожньою. На узбіччях стояла розбита військова техніка. Так доїхали до міста. Зараз чекаю на мир. Сподіваюся на повернення додому.