Мені 49 років. Війна застала в селі Велика Білозірка Запорізької області, під Енергодаром. Усі ракети з Криму летіли через нас. Пів року я жив в окупації. Спочатку виїхала донька, потім я, і в тому році - вся родина. 

Спочатку до нас не возили продукти, потім почали привозити товари з Криму, з Краснодара. Звідти були ліки, українських не було. Я жив у сільській місцевості, у нас було своє господарство. Все залишилось там.

Я виїжджав через Василівку - на ту мить це єдиний був виїзд. З Херсону не випускали, всюди були дуже черги великі. Я стояв сім днів, щоб виїхати. Пройшов шість блокпостів з обшуками. 

Особливо погано відносились до нас жителі Луганської і Донецької областей, військові. В селі вони творили жахи. 

Багато людей знайомих там «перевзулись», вже їм подобається. Багато стали нейтральними, їм все одно. 

Війна закінчиться пізно чи рано, і я гадаю, що нескоро. Потенціалу багато в них, а наших людей потрібно берегти, бо нас мало. Люта війна закінчиться, гадаю, що все-таки нашою перемогою. 

Мрію додому повернутись і далі продовжувати мирне життя, таке, як було до війни. З цією війною людські цінності змінились дуже сильно. Раніше були матеріальні цінності, а зараз – щоб була родина, здоров’я, щоб не гинули діти.