«Я сиділа в коридорі та читала молитву»

Коли почали стріляти, я міцно спала. О 12 годині ночі мені зателефонувала сусідка і каже: «Тьотю Валю, там стріляють». Я як піднялася, так з тих пір вже сім років погано сплю. Засинаю тільки перед ранком.

Коли стріляли, весь час сиділа вдома. Дочка телефонувала і казала, щоб я спускалася в підвал. А я сиділа в коридорі та читала молитву.

Ми сподівалися, що війна скоро закінчиться. Вечорами сиділи на лавці, як починали стріляти – ми бігли в будинок.

Я вже пережила війну 1941 року, набідувалась тоді від і до. Тоді було ще страшніше, був голод, ми нічого не їли. Мені було всього чотири роки. Зараз не так страшно, є що їсти. Зараз ми боїмося тільки, щоб не потрапило в будинок. У нас тут ще півбіди, а поруч Золоте, Горіхівка – там страшна справа, все розбито.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/