Мені вже 79 років. Переїхала у Запоріжжя з села Плавні Запорізької області, бо там сильні обстріли. Я хворію, інвалід першої групи. Війна – це щось страшне, прямо не віриться.

Війна на моїй вулиці, розбите село, де я народилася. Німці не зачепили село моє, а «руський мір» прийшов - і розбив село.

Ми виїхали в перші дні, коли це було ще можливо. Мені потрібно було до лікарні. Приїхав онук, мене забрав, і того жаху, що там зараз, ми не бачили.

Донька без роботи залишилася. Вона жила там з нами, а зараз і донька без роботи, і ми - на найманій квартирі. Ми всі разом, підтримуємо один одного, це найголовніше.

Я не бачу цій війні ні кінця, ні краю. Хочеться скорішої перемоги, а там - хто знає?