«Я сховалася в ямі для буряків і чула, як окупанти ходили по двору»

Мені 68 років. Я жила в селі Новоселівка Пологівського району Запорізької області, а мої діти – в місті Оріхів. Вони першими виїхали до Запоріжжя, а потім і мене забрали. Наші будинки поки що цілі. Ми час від часу навідуємося додому. 

У нашому селі були росіяни. Вони шукали Новосілку Донецької області, а потрапили до нас. Мій будинок розташований на околиці: якраз з того боку, з якого вони заходили. Стояв неймовірний гул. Потім я почула постріли й побачила чорний дим. Згодом з’явилася техніка з літерою Z. 

Я нарахувала сто танків. Останній зупинився біля мого двору. З нього вилізли військові й пішли у двір. Я стояла за будинком, а потім сховалася в ямі для буряків. Чула, як окупанти ходили по двору й розмовляли, лазили в погріб. Потім випустили свиню й козу. 

Зранку сусіди побачили мене й забрали в хату, відпоїли чаєм. Окупанти розбили магазин, стріляли по школі й житлових будинках. О десятій годині виїхали з села й більше не поверталися. Я пішла додому додому й побачила, що росіяни зварили і з’їли все м’ясо, що було у морозилці. Спали взуті, бо на постілі залишився бруд. Я побоялася залишатися, тому перейшла до сестри. А коли неподалік від її обійстя розірвався снаряд і вилетіли вікна в будинку, діти забрали нас у Запоріжжя. 

Сподіваюся, що війна скоро закінчиться. Мрію про мирне та спокійне життя.