Мені 69 років. Я з дружиною жив у місті Бердянськ Запорізької області. Дві наші доньки мешкають у Києві. Нам довелося переїхати до них. 

Про початок війни дізналися з телебачення. Бердянськ дуже швидко опинився в окупації. У кінці лютого ми виходили на мітинги, зривали російські прапори, але нічого не допомогло. 

Восьмого березня зник газ і опалення. Я забрав до себе сестру. Вони з моєю дружиною набирали гарячу воду в пляшки і клали їх на ніч під ноги. Так і грілися. 

Ми місяць провели в окупації, а потім росіяни почали погрожувати мені. Я за день зібрався. Забрав дружину й сестру та виїхав з ними до Запоріжжя. 

Ми були в дорозі одинадцять годин. Нам назустріч рухалися ворожі танки й бронетранспортери. Ми перетнули близько тридцяти російських блокпостів. У Запоріжжі нас прийняли до себе родичі. Через два місяці ми переїхали до доньок у Київ. 

Війна закінчиться тільки перемогою України й виходом на кордони 1991 року. Усі винні мають бути наказані.