Я - щаслива!!!! Мама зі мною))) Вчора я зустріла її на вокзалі - маленьку, незламну і усміхнену: "Ну от, я приїхала"... Голубка з розпахнутими крилами… За ними - розбомблена хатка з маленькою пасікою та чудовими власноруч намальованими картинами, два місяці життя в окупації без зеленого коридору ...під обстрілами градів та буків...
Мама сама пройшла кілометри пішки під проливним дощем на світанку, щоб встигнути до обстрілів на "евакуаційний" автобус, проїхала 3500 км за 13 днів через п'ять країн, щоб "повернутися в Україну, до своїх дітей". Велика Мама, Велика Українська Жінка. Гідна, Сильна і Прекрасна.
Дяка всім ЛЮДЯМ, які огорнули її своєю любов'ю, турботою, прихистили і ставилися, як до своєї мами весь цей час її нелегкої подорожі. Дякую, що світ повний Добра, навіть коли зло прагне зламати наш світ, нашу Україну. Тарас Миколайович Дятлик, дякую тобі всім серцем! Дякую твоєму простору Людяності, в якому дива творяться серцями і руками прекрасних людей.
Це один з віршів, який мама написала в окупації, в своєму "Щоденнику війни".
Лелеки, лелеки…
Кружляли, кружляли..
Гніздечко своє вони довго шукали: немає його, домівки немає.
Всі гнізда пташині рашисти зламали.
Снаряд за снарядом так щильно лягали,
що навіть стовпа, де домівка стояла
навпіл як ломачку вони розстріляли...
«Куди нам летіти?» - лелеки питають,
«Знайти де стовпа, де його не зламають,
Де діточкам нашім спокійно і тихо,
Де нашим батькам не зустрінеться лихо?»
Багато країн на цим світі існують,
Де простір і тиша навколо панують,
Де раді лелеці, дитині, пташині,
Гостинність і щирість яких вас здивують.
Лелеки, лелеки, збирайтесь до хати!
Чужої країни не треба шукати.
Ми Україну летім захищати,
Де наші родини, і тато, і мати!
Тетяна Ковальчук, 24 березня 2022 року (через місяць від початку війни).
Олена Копіна опублікувала історію на своїй сторінці в Фейсбуці.
