Раїса Заклецька, директорка будинку творчості «Вітряні гори» Подільського району міста Києва і керівниця дитячого ансамблю «Зернятко» згадує, як перші дні вторгнення хотіла вступити у лави територіальної оборони. Вона чимало зробила на своїй посаді. У ті дні будинок творчості став прихистком для усіх, хто потребував підтримки. Педагоги продовжували займатися з дітками у групах, діти з батьками залишалися на ніч.

«У нас такий коридор – дві стінки. Бо сказали, між двома стінками безпечніше,  і ми їх там розміщували. І вони мені казали, що «коли ви тут, то нам якось спокійніше», і я знала, що я мусила бути саме такою – не розпускати себе і триматися», – згадує співбесідниця. 

Родина Раїси залишилися у Києві. Старша донька, в якої троє дітей, сказала: «Мама, коли ти біля нас, то нам не страшно». Молодша донька – журналістка заявила: «Я теж мушу бути тут». І  ми всі разом були  і допомагали один одному», – із теплотою згадує Раїса.

Через півтора місяця після вторгнення ансамбль «Зернятко» виїхав на благодійні гастролі у Німеччину.  Виступали й у Раді Європи у день прийняття рішення щодо незаконної депортації українських дітей до росії. «Нас запросили. Я запитала організаторів: "Чи можемо ми почати свій виступ в Раді Європи із тої сирени, яку ми чуємо кожен день?". Тому, що це чують діти. Вони відповіли:  "Чому б і ні? Якраз сьогодні з'їхалися багато впливових людей, і ви можете з цього почати». Багато людей дуже плакали. Вони відчули наш біль", — згадує засновниця колективу.

Завдяки виступам ансамблю у Німеччині, ЗСУ отримали позашляховик, дві машини швидкої допомоги, генератори, медикаменти. «Ансамбль давав по чотири концерти на день. Організатори з Німеччини питали мене: "Можливо, ви втомлюєтесь?” А я казала, що не так, як хлопці в окопах. І ми маємо робити все, щоб допомагати їм», – додає керівниця ансамблю, яка сама колись була  солісткою “Хору ім. Г. Верьовки”, й вже багато років передає культурний код новому поколінню.