Мені 19 років, я з міста Бердянська. Війна мене вдома застала. Зі страхом згадую той день. Вибухи були зранку. Я прокинувся від вибухів. Було страшно. Про це важко розповідати. Що мали, те й мали. Багато їжі не було, але не голодували. Я не хочу про це згадувати взагалі.

Коли потрібно було виїжджати, то було вже пізно. Це відбулося у квітні - ми якось зуміли виїхати. 

Дорога більш-менш безпечна була, але це було довго і моторошно. Я з матір’ю виїжджав, а батько трішки пізніше вибрався.

У мене зараз навчання в пріоритеті, і я намагаюсь якомога більше уваги приділити навчанню. Дуже хочу жити в мирі і потрапити додому.