Мені 63 роки. Все життя пропрацювала вчителем і працюю в школі. Зранку 24 лютого 2022 року прокинулася від вибухів. Прилетіли ракети в наше місто Дніпро. Це було незрозуміло. Як вчитель історії я знала, що можливий напад, але спочатку не повірила, тільки потім стало все зрозуміло і страшно.

Взимку у нас були відключення світла. Слава Богу, у нас в Дніпрі трохи обстановка спокійніше, перебоїв з водою і газом не було. Шокує, що страждають діти, і наші захисники, особливо - знайомі, родичі, які відчули війну на собі.

В такі темні часи люди об’єдналися, підтримують один одного, підтримують ЗСУ. Вражає, що ті люди, які говорили російською, масово переходять на українську мову. 

Дякую таким меценатам, як Рінат Ахметов, які допомагають людям в ці скрутні часи.

Педагогічна практика закаляє, але труднощі були. Це нормально для людини, коли вона переживає за дітей, онуків. Звісно, переживання залишаються.

Я хочу, щоб війна закінчилась якнайшвидше. Щоб не гинули люди й не було страхіття такого на нашій землі.

Вірю, що Україна підніметься. Це наша земля, йти нам нікуди. Люди повернуться коли країна буде вільна. Я вірю в наших захисників. Вірю, що буде перемога, і буде все добре в нашій гарній країні.