«Я пам’ятаю перших загиблих – то було шоком»

Побачила бомбардування та загибель людей – і пішла допомагати іншим. Мирна жителька Луганщини навчилася психологічної допомоги для таких, як вона, постраждалих мешканців Донбасу.

В час, коли почалася війна, я знаходилась в місті Щастя. До війни я працювала в Щасті і Луганську. За попередньою спеціальністю я перукар.

Коли все почалось, я була свідком усіх тих подій, там і там. Пам’ятаю захоплення ОДА, бомбардування і в Луганську, і в місті Щастя. Це було дуже жахливо, бо ми раніше цього ніколи не бачили і не були до цього готові. На той час ми думали, що це тимчасово і швидко вирішиться.

У мене є дорослий син. В 2014 році він закінчував Луганську академію мистецтв. На пік війни, в червні нам потрібно було їхати в Луганськ, щоб забрати синові документи. Це було дуже страшно. Наш міст був закритий, їздили тільки через Трьохізбенку. Синові документи ми забрали 30 червня, а 2 липня міст в Трьохізбенці підірвали. Шлях на Луганськ було повністю перекрито.

Я стала волонтером, готувала та роздавала їжу. На початку було дуже складно. Важко морально, бо ти був виснажений, вибитий з русла повсякденного життя. Це дуже мучило. Ти не розумів, що тобі робити, з чого починати, куди бігти.

Коли я приїхала до Києва, була волонтером по київських госпіталях. Потім вирішила, що треба проходити навчання з психологічної реабілітації. І при Києво-Могилянській академії я пройшла це навчання за програмою СЕТА.