Надія і її рідні подолали розпач, який відчули в перші дні війни, і стали більше цінувати добрі людські взаємини й вірити в своє майбутнє
Ще вночі 23 лютого вся Україна лягала спати тихою та спокійною, але ранок 24-го зіпсував всі плани... Почалася війна.
Я прокинулася о п’ятій ранку, щоб встигнути зробити всі справи до того часу, як піду до школи.
Почала чистити зуби і відчула, що підлога ходором ходить, ще й чути якісь гупання.
Спочатку я навіть подумала, що не виспалась і мені мариться, але все-таки відкрила Інтернет і побачила, що спокійне життя кожного українця закінчилось… Після цього я зайшла до кімнати батьків, увімкнула телевізор та зі сльозами на очах сказала рідним:
— Мамо, тату, у нас розпочалася війна!
Вони спочатку не повірили, звичайно. Бо я така, що можу після сну навіть своє ім’я забути. Але кадри в телевізорі підтвердили мої слова.
Ми почали телефонувати всім своїм знайомим з Харкова й пропонувати нашу допомогу. Я чула, як вони плачуть, кричать та божеволіють. Вони істерили, голоси тремтіли, здавалося, що від сліз і слухавка промокне. Ті люди втратили майно, яке наживали все своє життя, але найгірше було почути, що вони втратили близьких…
Перші дні я взагалі не виходила з будинку, оскільки було страшно - особливо, коли почали вмикати сирену, яку я тільки могла уявляти чи чути у фільмах.
Я починала розуміти, що школа, прогулянки з друзями й усі плани, які будувала на своє щасливе майбутнє, просто зникли. Були-були — і раптом геть все зникло!
Саме в цей період мої дні були розмиті: я просто лежала в ліжку, читала новини і нічого не хотіла робити. Після чотирьох днів я себе сама трансформувала: моє життя стало незвичне – я почала цінувати кожен момент.
Мої рідні з початком війни також були зневірені, але потім, зібравши всі сили в кулак, почали далі вірити в майбутнє нашої держави. Ми почали більше часу проводити разом і спілкуватися між собою. Через три місяці вже не так панічно реагували на сирени та новини, поки не настав кінець липня, який закарбувався в моїй пам’яті назавжди… Намертво… Але це вже інше… Своє… Глибинне… Про це не пишуть…
