Ткаченко Вікторія, 15 років
Луганська область, Щастинський район, с. Бахмутівка
Бахмутівський ліцей, 11 клас
Вчителька Ємельянова Єлизавета Олегівна
Далекий 2014 рік. Здається, що це йшло за планом, але, немов блискавиця та грім, роздалися звуки у небі, і я зрозуміла, що почалась війна.
Це ті страшні події, про які знімають фільми. Гаряча кров, гармати, бомбардування, смерть – все це для мене стало не просто словами, а страшною явою на довгі вісім років.
Я вже не пам’ятаю, була це весна чи осінь, але знаю одне – було тепло і моторошно. Батько, працюючи на ринку в Луганську, опинився в незручному становищі. Через обстріли не міг подзвонити та виїхати додому. Мати була дуже засмучена. А чи могло бути інакше? Чоловік не міг потрапити додому. Мені було усього вісім років, я розуміла тільки те, що є якась небезпека.
День у день ми закупали продукти та ховали їх у погреба. Консерви, капуста, картопля – все йшло в хід.
Обстріли ставали все страшніше, незабаром напроти мене заселились військові. Кажуть, у цьому домі був великий підвал, укриття, тому і заїхали саме сюди. З’являлись блокпости, все більше і більше ставало військових. Я часто плакала, боялась обстрілів, сумувала за батьком, ховалася, коли бачила людей у військовій формі.
Коли татові вдалося приїхати, він почав шукати нову роботу. Мені прийшло усвідомлення: почалась війна, що зруйнує не одне село, знищить не одну людину, залишить після себе нереальні, криваві спогади.
Вже 2021 рік, але ми й досі знаємо, що вона є страшною, неначе смерть у кривавому плащі з вогнеметом іде по селах та містах, а ім’я їй війна!
Усі ці сім років я живу в страху за сім’ю, друзів, своє майбутнє. Обстріли продовжуються, люди гинуть. Багато моїх друзів, раніше веселих та молодих хлопців, воюють за честь і свободу нашої країни.
Знаходячись у рідному селі Бахмутівка, розумієш, як не пощастило таким містам, як Київ, Луганськ, Щастя, Лисичанськ. У серцях їхніх жителів залишаться спогади про ці події назавжди.
Кожного дня я благаю та молюсь лише за одне – щоб діти зараз та в майбутньому не відчули цього страшного слова «війна» на собі, а лише читали про неї у книжках.
Війна залишила мені тільки гіркі спогади та трупи важливих мені людей. Я зроблю усе можливе для її завершення, досягну миру усіма силами, навіть якщо за це доведеться відати життя.
Нехай квітне мир на нашій благословенній Україні. Нехай живе щастя, добробут та веселощі в серцях нашого підростаючого покоління. Здоров’я та терпіння нашим захисникам, які досі стоять на теренах війни.
