Вікторія, 15 років

Луганська область, Щастинський район, с. Бахмутівка

Бахмутівський ліцей, 11 клас

Вчителька Єлизавета

Далекий 2014 рік. Здається, що це йшло за планом, але, немов блискавиця та грім, роздалися звуки у небі, і я зрозуміла, що почалась війна.

Це ті страшні події, про які знімають фільми. Гаряча кров, гармати, бомбардування, смерть – все це для мене стало не просто словами, а страшною явою на довгі вісім років.

Я вже не пам’ятаю, була це весна чи осінь, але знаю одне – було тепло і моторошно. Батько, працюючи на ринку в Луганську, опинився в незручному становищі. Через обстріли не міг подзвонити та виїхати додому. Мати була дуже засмучена. А чи могло бути інакше? Чоловік не міг потрапити додому. Мені було усього вісім років, я розуміла тільки те, що є якась небезпека.

День у день ми закупали продукти та ховали їх у погреба. Консерви, капуста, картопля – все йшло в хід.

Обстріли ставали все страшніше, незабаром напроти мене заселились військові. Кажуть, у цьому домі був великий підвал, укриття, тому і заїхали саме сюди. З’являлись блокпости, все більше і більше ставало військових. Я часто плакала, боялась обстрілів, сумувала за батьком, ховалася, коли бачила людей у військовій формі.

Коли татові вдалося приїхати, він почав шукати нову роботу. Мені прийшло усвідомлення: почалась війна, що зруйнує не одне село, знищить не одну людину, залишить після себе нереальні, криваві спогади.

Вже 2021 рік, але ми й досі знаємо, що вона є страшною, неначе смерть у кривавому плащі з вогнеметом іде по селах та містах, а ім’я їй війна!

Усі ці сім років я живу в страху за сім’ю, друзів, своє майбутнє. Обстріли продовжуються, люди гинуть. Багато моїх друзів, раніше веселих та молодих хлопців, воюють за честь і свободу нашої країни.

Знаходячись у рідному селі Бахмутівка, розумієш, як не пощастило таким містам, як Київ, Луганськ, Щастя, Лисичанськ. У серцях їхніх жителів залишаться спогади про ці події назавжди.

Кожного дня я благаю та молюсь лише за одне – щоб діти зараз та в майбутньому не відчули цього страшного слова «війна» на собі, а лише читали про неї у книжках.

Війна залишила мені тільки гіркі спогади та трупи важливих мені людей. Я зроблю усе можливе для її завершення, досягну миру усіма силами, навіть якщо за це доведеться відати життя.

Нехай квітне мир на нашій благословенній Україні. Нехай живе щастя, добробут та веселощі в серцях нашого підростаючого покоління. Здоров’я та терпіння нашим захисникам, які досі стоять на теренах війни.