Олена Ольховська працювала медсестрою у реанімації обласної лікарні. Саме там із чоловіком, донькою та двома маленькими онуками переховувалася до 30 квітня.

"3 березня прокинулася від вибуху. В приватному секторі горів дім. Другий і третій вибухи. Діти кричали від страху та жаху. Коли сиділи в тамбурі, відчуття: як це може бути? Три години в тамбурі. Будинок трусило. Куди ховати дітей? Вирішили піти до лікарні. Там теплі підвали. В кімнаті сестри-господарки положили дітей. 

Перші дні березня приходили до приймального відділення. А потім людей одразу везли до операційних. Їжа. Щось було з собою. Каша, цукор. Основне живлення – в операційних. Апаратуру не могли вимкнути. Був тільки чайник. Два ящика печива, ящик цукерок шоколадних, кіло карамелек. Я їх роздавала пораненим. 

Коли дитина помирає від хвороби, це сприймається по-одному. А коли вбили - це неможливо зрозуміти. 

Ірина. Вона переїхала до центру міста. Два сина військові. Вона вийшла на вулицю. Їй зателефонувати. Через обстріл Ірині відірвало ноги. Ми перевели її до нейрохірургії на 2 поверх. В палату з чоловіком. Вікна вибиті. Ходили її туди годувати. Знайшли штору. Аби вона грілася. Якось вночі Ірина захотіла пити. І на культях, по склу, поповзла до туалетного бачку, попити. Але там води не було.

Татьяна. Поранення черевної порожнини. Початок квітня. Холодно. Виписали. Вона зібралася додому. За тиждень прийшов від неї чоловік. Простягнув мені пакетик. В ньому були речі, в яких я й виїжджала з міста. 

Світлана. Вона дуже плакала біля операційної. Її син був поранений. І помер. Залишилося троє онуків. Молодшому 8 місяців. Немає їжі. Документів. Ми поділилися. Темний коридор від людей. Знайти важко. Кричала її прізвище. Давали їй суп. 

11 березня лікарню окупували. До нас постукали в двері. 10-15 чоловік з автоматами. Оглянули приміщення. 

Прокинулися від вибуху автівки. Стекол немає. Викатили хворих. У нас залишилася одна палата та коридор. Було дуже холодно. 

25 березня гуманітарка. Перший раз отримала. Потім мене в списках не було. "Ви ж не написали заяву на роботу". 

Картка "Фенікс". Дочка отримала картку. Наші знайомі нас побачили в інтернеті. "30 квітня за вами приїдуть". 

5 годин на блокпості. Бурят. "Де твій батько?", - питав він у трирічній дитині. А моїй доньці сказали закрити рота", - розповіла жителька Маріуполя, медсестра Олена.