Віталій і Зоя Стеблянко разом уже 36 років. Після початку повномасштабної війни Зоя відмовилася залишати чоловіка самого в Маріуполі. Вона була поруч із ним до останнього дня на «Азовсталі» й навіть не скористалася можливістю евакуюватися, бо не уявляла, як може поїхати без нього.

18 травня 2022 року подружжя разом вийшло з «Азовсталі» та потрапило в російський полон. Майже одразу їх розділили. Зоя бачила чоловіка в сусідньому автобусі й попросила дозволу лише постукати йому у вікно. Вона назавжди запам’ятала його погляд: біль і безпорадність коханого, який нічим не міг їй допомогти.

Ще один раз вони побачилися в Оленівці. Віталій стояв біля ґрат, коли Зою вели в інше місто. Вона не могли зупинитися та заговорити: лише подивитися одне одному в очі..

Через кілька місяців Зою звільнили з полону, але Віталій залишався в неволі ще майже три роки. Він не мав достовірної інформації про дружину і тримався лише за слова побратима, який почув, що полонених жінок обміняли. Коли 14 червня 2025 року Віталій повернувся в Україну, він боявся не почути голосу Зої…

Тепер подружжя вчиться жити після полону й надолужує час, який у них відібрала війна. На родинному ретриті у Львові здійснилася їхня давня спільна мрія: побувати в місті, поїздку до якого вони планували ще до повномасштабного вторгнення. Це історія про кохання, яке допомогло їм пройти роки неволі.