Юхимук Дарина, учениця 9 класу Смолярівського ліцею Ковельського району Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хлапук Наталія Василівна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Україна – це країна, яка має тисячолітню історію, багатий культурний спадок, велику кількість традицій та мелодійну солов’їну мову. Бути учасником цієї історії - це нести відповідальність за приналежність до цього народу, бути однією із тих, хто утверджує наш зв’язок у єдності та глибокій любові до рідного краю.

Щоб відчути себе українцем, мало народитися і жити в Україні, — треба ще й вивчати історію свого народу, його звичаї і побут, мову й культуру, — і не лише створену її митцями, а й ту, що виплекана з діда-прадіда, передана нам, їхнім нащадкам, як неоціненний скарб. І я пишаюся, що я є такою.

Бути частиною цієї країни, українкою, - це дуже важливо і значущо для мене. І це не лише відчуття формальної або обов’язкової ідентичності, а відчуття справжньої супер сили, яка є причиною гордості і віри у свій незламний народ та країну. Я переконана, що незламність українського духу закладена в нашій ДНК. А фундаментальними каменями нездоланності українського козацького духу завжди були, є і будуть духовність, віра, дух свободи та гостре відчуття потреби боротьби за справедливість.

Ми можемо втішатися тим, що наша держава ніколи не вела завойовницьких воєн, не поневолювала інших народів, а лише захищала свої землі від ласих на чуже добро загарбників.

Прояв незламності духу українського народу – це приклад того, як люди здатні вистояти перед випробуваннями. А українці завжди знаходили силу для боротьби за свободу та гідність, ми завжди були готові захищати свої права та цінності. Необхідність захищати країну міцно увійшла в нашу свідомість.

Сьогодні Україна та український народ переживає важкі часи. Але нас ніхто і ніщо не здолає, адже ми – сильні і мужні, відважні та нескорені. Це доводять наші захисники на полі бою. Це засвідчують своїми вчинками прості українці в тилу, намагаючись всіляко підтримати тих, хто на передовій.

Що я можу зробити сьогодні для перемоги України? Способів зробити свій внесок стільки ж, скільки і людей, адже кожен може вигадати власний варіант. Не обов’язково робити щось сильно масштабне – маленькі кроки наближають країну до перемоги. Звісно, у своєму віці я можу зробити ще не надто багато.

В міру своєї можливості я допомагаю армії (сподіваюся,що мої невеличкі донати хоч чимось комусь допоможуть); говорю українською мовою – навколо, із іншими людьми, у соцмережах; читаю українською, пишу в соцмережах про нашу Україну (міста, подорожі, фільми, книжки, блогерів), поширюю інформацію про нашу самобутню культуру й традиції. 

Я захопилася читанням книжок про історію України,і щодня відкриваю нові сторінки, на які раніше не звертала уваги. Слухаю нашу чудову українську музику, відкриваю для себе наших виконавців, тут же так багато відтінків та напрямків. Переглядаю українські фільми (як старі, так і нові), бо це - наша історія, це людські долі та їхнє відтворення на великому екрані. Із друзями допомагаю плести сітки чи фасувати продуктові набори.

Гадаю, що моя допомога хоч і незначна, але важлива. Головне не здаватися, не зневірюватися, вірити в перемогу. Бо ми вже знаємо, за що боремося, чого прагнемо і про що мріємо.

Нехай незламність української нації стане уроком для світу, прикладом для наслідування та запозичення, надійним та ефективним дороговказом сучасним державам.