Альона Миколаївна з сім’єю до останнього не хотіла покидати Костянтинівку, але постійні обстріли та відсутність будь-яких комунікацій змусили їх виїхати у Полтавську область

24 лютого я була вдома, у Костянтинівці. Близько п’ятої ранку мене розбудили звуки вибухів. Я не могла зрозуміти, що відбувається, тому почала шукати інформацію в інтернеті. Через п’ятнадцять хвилин я знайшла повідомлення про початок російського вторгнення.

Під час війни в Донецькій області, зокрема, в Костянтинівці, почалися проблеми з постачанням ліків, харчів, почались перебої з поштовими доставками. Було припинено залізничне перевезення, скасували міжміські автобусні рейси. В Костянтинівці було вимкнено газопостачання та водопостачання, що значно погіршило якість нашого життя.

За весь час війни мене шокували три події. По-перше, обстріл восьмого квітня залізничного вокзалу у Краматорську. -

У той час там знаходились мої знайомі та отримали поранення.

По-друге - влучання ракети у костянтинівську тепломережу двадцять четвертого червня. Це сталося вночі, був дуже потужний вибух. Я і моя дитина були дуже налякані тієї ночі.

Під час військових дій я стикнулась з гуманітарною катастрофою, а саме - нестачею води, адже водопостачання було повністю відсутнє. Я була вимушена приносити воду з колодязя, який розташований за три кілометри від моєї квартири.

Після пережитих подій я евакуювалась разом зі своєю донькою та чоловіком до Полтавської області - в більш безпечний регіон, де є такі необхідні комунікації, як вода і газ. На жаль, в Костянтинівці залишились мої мама, тато та у дуже тяжкому стані бабуся. Вони не можуть виїхати. Я дуже сумую й переживаю за свої рідних.

З 24 лютого мій роботодавець припинив свою діяльність в Донецькій області. До війни я працювала в медичній сфері, але після початку цих подій я втратила роботу. Наразі планую змінити сферу діяльності.