Лимар Катерина, 9 клас, Дніпровська гімназія №72 Дніпровської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Шпинюк Тетяна Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Моє життя сповнене клопоту переживань та постійних емоцій було активне і різноманітне. Я навчалася у невеликому навчальному закладі. Тільки ось завершився коронавірус і от... щось «нове», «незрозуміле» і «страшне»... А так все було добре. Ми займались проєктом вироблення паперу із вторинних відходів. Якраз у останні дні перед до нас приїздили знімати відео. Так нас показували по місцевому телебаченню. Ми думали, все буде скоро чудово! Нові горизонти, ми чогось уже домоглися, адже представили школу…

За два дні «до» нас почали водити на екскурсію до підвалу. Я вперше побачила підвал! Там було сиро і прохолодно, не було жодного стільця чи інших зручностей.

Так ми спускались двічі чи тричі за день. А потім ще тренувались в коридорі. Згадували правило «Двох стін!», надання медичної допомоги меншим школярам.

Третій день розпочався зі звуку літака. Я не зрозуміла нічого. А потім подумала – недаремно нас навчали вчителі. Недаремно проводили бесіди та інструктаж. Мені стало незрозумілим – чому зараз, чому так швидко. Я була злою, в мене кипіла кров та лють. Ні, я не боялася. Я гнівалася.

А потім були «бухи» і я спусилась в підвал вже свого будинку. Та не довго там була, бо дізналась, що уроків не буде, зв'язок був поганий і я побігла до подруги. Вона моя найрідніша і мені було важко її не бачити.

Навчання дистанційно цілий рік... рік важкості та звикань, нарікань на нерозумних людей. Але зараз морально краще, бо я у школі. Хоч і в укриттях сидимо, та набагато краще ніж тоді у лютому 2022.