Якщо коротко, то війна зруйнувала майже все наше життя. Я не знаю, де віднайшла сили жити далі - мабуть, діти це єдине, що дає сили, тримає і змушує терпіти цей нестерпний біль.

У нашому житті було дві страшні події, які назавжди змінили нас. Перша - це 14.07.2022, ракетний обстріл Вінниці, де я дивом вижила. Я досі лікуюсь від отриманих тоді важких травм та опіків. Друга подія - це 03.08.2023, дата, яка остаточно розбила нас як сім’ю, як родину. В цей день ми втратили найдорожчу людину - нашого батька, мого чоловіка… Це неймовірно важка втрата, адже у нас була чудова та любляча родина. Обидві ці трагедії залишили глибокі психологічні травми у дітей.

Попри все перенесене горе, мій син намагається знаходити розраду у звичних дитячих речах. Він дуже любить грати в футбол, також полюбляє грати в карти, ну і, як і всі сучасні діти, захоплюється іграми в телефоні. Вони - це все, що у мене залишилось, і заради них я мушу триматися.