«Я не встигала добігти до підвалу і впала під дерево»

Про те, що почалася війна, Таїсія Зініна дізналася від своїх колишніх земляків. Вони всі тоді думали, що це ненадовго. Потім їй довелося випробувати сильний страх і відчай, який змінився тяжким очікуванням.

Ще до війни я переїхала з Пісок в Первомайське доглядати літніх батьків. Коли стали говорити про війну, я думала, що це неправда. Але бідних пісківців так обстрілювали, що вони звідти бігли до мене, ми ж всі один одного знали. Думали, що це тимчасово, ненадовго.

Я кожен день чую, як стріляють. Морально мені жити ще важче, ніж матеріально. До магазину йти далеко, гроші отримати - взагалі треба за 30 кілометрів в Селідове їхати, а там місцеві жителі самі в чергах стоять, ще й ми приїжджаємо.

Дай Бог здоров'я Рінату Ахметову, він нам продуктами допомагав. Мені ще надала грошову допомогу польська організація, і я частину свого боргу віддала. Начебто дрібниця, але допомогло.

Всі матеріальні труднощі ще можна пережити, а морально ця вся ситуація мене просто вбиває. Мрію дожити до розв'язки. Колись адже має це закінчитися, адже триває вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. Дуже хочеться, щоб закінчилася ця війна.