Тетяна Вікторівна досі не може забути, як тепер виглядає рідне село, яке ворог майже повністю зрівняв з землею… Вона й гадки не мала, що таке доведеться пережити.

До війни ми нормально жили, була робота. Ми з Гуляйпільського району, сім’я в мене складається з чотирьох людей. Я працювала на заводі, а тепер залишилася без роботи, без нічого. Ми проживали в селищі Залізничне, а зараз живемо в Запоріжжі. У нас стріляли над хатою, скло посипалося. Селище, слава Богу, не окуповане, але знищують все. Вже з нашого села відсотків 90, мабуть, все розбомбили. Це шок.

В перший день війни ми прийшли на роботу. Всі дзвонять, всі плачуть - це був великий шок. Ми не могли навіть уявити, що таке буде. Думали, що тільки в книжках прочитаємо, що таке війна, та й все. Ще надіялись, що ми з понеділка вийдемо на роботу. А потім так все «розгулялося», що у нас навіть книжки трудові там залишилися.

2 березня не стало світла, воду нам періодично включали, а тоді зовсім її не стало, газу зараз теж немає – перебили. Підвозили людям і гуманітарку, і воду.

Ми перші два тижні в погребах сиділи – дуже страшно було. Також дуже страшно було, що немає за що хліба купити.

Я перші два тижні не могла себе налаштувати, щоб піти отримати гуманітарну допомогу. Ми звикли заробляти самі. Я коли перший раз пішла, в мене навіть сльози були: таке відчуття, що ми пішли милостиню просити. Спасибі людям, що допомагають.

Кожного дня - нерви. Ми до останнього не хотіли їхати з села. Вірили, що наші ЗСУ відіб’ють. Виїжджали зі знайомими: так вийшло, що вони їхали через Гуляйполе, і нас забрали машиною. Тварин ми не забирали – там залишилися сусіди, ми відправляємо корм киці нашій, і сусідка її годує.

Коли виїжджали, ми побачили своє розбите село власними очима… Важко дуже це все переживати.

Спочатку син переїхав у Запоріжжя, зняв квартиру. А потім і ми переїхали до нього. У голові каша. Я не можу нічого наперед спланувати. Будемо, звісно, шукати якийсь підробіток, але здоров’я таке, що не на кожну роботу підеш. Будемо сподіватись, що скоро стане краще. Хочемо щоб у нас була робота, здоров’я, а далі буде видно. Далі будемо працювати і відбудовуватися. Хотілося б, щоб у дітей майбутнє було краще, ніж у нас.