До війни чоловік переніс інсульт, в моральному відношенні у нас були складні часи. А потім почалася війна. Своїми очима мені не доводилося бачити військові дії, але весь час були чутні вибухи, зустрічалися воронки від снарядів.
Ми пережили багато всього, під час обстрілів будинок сильно тремтів. Жаху я не відчувала, тому що приймала заспокійливі таблетки. Вони допомагали триматися.
Сильні переживання, пов'язані зі здоров'ям чоловіка, і безперервні обстріли відбилися на моєму здоров'ї. Я не могла сховатися в підвалі, тому що чоловік був прикутий до ліжка.
Ми живемо в приватному секторі, і виносити його для мене було проблемно. Тому молилася Богу і чекала в будинку, коли припинять стріляти.
Нам не платили пенсію, і запросили всіх пенсіонерів на площу біля виконкому на збори. Ми почули, що почалися обстріли, але ще ніхто не розумів, що це вже війна.
Все гуркотіло, нам сказали, що біля аптеки лежить вбита жінка, когось поранили. Ця звістка сильно врізалася в пам'ять, тому що мені треба було йти тією ж дорогою, але в останній момент мене щось зупинило. Кожен раз, коли я згадую про військові події, у мене навертаються сльози.
Нас виручала гуманітарна допомога, яку нам надавали. Це була моральна і матеріальна підтримка, тому що жити на лінії зіткнення дуже важко.
