«Війна для мене – це…»

... руйнування, поламані долі, ненависть.

Коли для вас почалася війна на Донбасі?

Війна на Донбасі почалася для мене приблизно в травні 2014. Це не був якийсь один день. Я відчув, що все валиться. Я працював у компанії з нерухомості в Донецьку, мій офіс знаходився на вулиці Треньова. Ми вийшли подихати повітрям, і над головами літали реактивні винищувачі, їх було кілька, вони летіли в бік Донецького аеропорту. Були вибухи, якийсь дим незрозумілий, і це був перший знак, що відбуваються якісь воєнні дії.

Мене це хвилювало, тому що моя дорога додому проходила повз Донецький аеропорт. Я хвилювався, як же я буду їхати додому, якщо стріляють і вибухає щось. Донецька адміністрація була вже захоплена давно, місяців зо три.

У компанії з продажу нерухомості, де я працював, я почав відчувати, що моя дворічна робота почала розсипатися, люди, для яких я шукав квартири і яким я збирався їх продавати в місті Донецьку, у Київському районі, мої контакти, напрацьовані зв’язки – усе почало валитися протягом декількох днів. Клієнти сказали, що не збираються купувати квартири в цьому місті й виїжджають із нього.

Вам доводилося бачити воєнні дії на власні очі?

Бойові дії поблизу я не бачив, тільки бачив наслідки бойових дій, збройних людей і чув віддалені звуки.

Про що ви говорили з рідними й сусідами під час активних бойових дій?

Переважно ми обговорювали, що робити в разі нападу, тобто, як правило, це були питання безпеки, як безпечно виїхати.

Було зрозуміло, що відбуваються бої, але невідомо, як вони поширяться і наскільки довго це триватиме. Але була думка, що це ненадовго, що зможуть домовитися. Була цілковита розгубленість.

Що з пережитого досвіду війни вам запам’яталося найбільше?

Захоплення Донецької обладміністрації, це було в березні 2014 року. Я спостерігав процес захоплення цієї будівлі, бачив дуже велику кількість людей, дуже агресивних в одному місці, від них виходила концентрована агресія та ненависть. Я відчув, що це не мої сусіди, я ніби відокремився від соціуму, був там чужим.

Якщо раніше я відчував себе в Донецьку комфортно, місто мені подобався. Але після захоплення обладміністрації я відчув поділ суспільства на дві частини, в одній із яких був я. Після того, коли наростали воєнні дії в місті й області, вектор руху подій став мені зрозумілий.

Нам властиво стирати з пам’яті неприємні події. Про яку подію з початку збройного конфлікту на Донбасі ви б хотіли забути (не можете забути)?

Мені у відомому сенсі пощастило, що я не бачив жорстоких бойових дій, переломних жорстоких моментів, убитих людей.

Але були дуже неприємні миті в Донецьку й інших містах – це автомобілі з озброєними людьми, по 4-5 чоловік, які відчували свою вседозволеність, керувалися якимись своїми уявленнями про законність.

Ці люди викликали почуття відторгнення і всю гаму негативних почуттів. Вони стояли на блокпостах, перевіряли документи. Ось ці люди були найнеприємнішим спогадом для мене.

Ви переїхали внаслідок війни?

Так, внаслідок війни я переїхав. Спочатку в мене було багато варіантів, куди переїхати, але я не знав, куди. Спочатку я переїхав до Бердянська, моя знайома запропонувала попрацювати, там був туристичний сезон. Я на тиждень поїхав до Бердянська, але справи не клеїлися, тому що вся країна жила очікуванням війни. Тоді я вирішив поїхати до Москви, де в мене багато років жила матір, щоб її заспокоїти. Крім того, мені потрібно було платити за кредити. До війни в мене була ідеальна кредитна історія, і я не хотів її псувати. У Москві я півроку працював, щоб платити за кредит і розібратися, що робити. 1 січня 2015 року я повернувся в Україну.

Чи плануєте повертатися додому, коли війна закінчиться?

Так, мені було б цікаво повернутися, якщо там все почне відновлюватися, і життя буде як довоєнне. До війни перспективи в міста були хороші, було багато позитивних речей.

Які зміни принесла війна у ваше життя?

Довоєнні погляди й уявлення були одні, зараз вони змінилися. Багато з проблем стали здаватися не вартими уваги. З’явилася якась безстрашність. Багатьох речей я перестав боятися.

Розкажіть, як війна вплинула на ваш повсякденний побут?

Зміни були в період воєнних дій. У післявоєнний період усе відновилося. Але з’явилися думки, що робити у випадку воєнних дій. Які речі класти в сумку в разі втечі? Куди подіти особливо цінні – заховати, взяти із собою? Що буде з родичами? Чи зможуть вони виїхати? З’явилося безліч подібних думок, яких не було раніше.

Чи відчуваєте себе в безпеці зараз? Що допомагає вам відчувати себе в безпеці?

Так. У Дружківці, де я зараз живу, немає воєнних дій, тих збройних людей на машинах, озброєних угруповань, про яких я розповідав.

Про що ви мрієте?

Я мрію нормально жити, розвиватися. Мрію про закінчення періоду війни. Війна вимагає багато матеріальних ресурсів, у нас нічого не будується, тому що поруч йдуть бойові дії.

Що таке щастя для вас?

У кожного свого уявлення про щастя. Для мене це можливість нормально працювати, нормально жити.

Що для вас стало найціннішим і найважливішим за останні роки?

Найцінніше – сім’я, здоров’я близьких. Також почуття свободи, відсутність диктатури. Багато моїх цінностей прояснилися, стали чіткішими.

Чого ви навчилися, поки долали всі ті складнощі, про які ви нам розповіли?

Я навчився жити без грошей. З урахуванням того, що все моє попереднє життя було спрямоване на пошуки грошей, тепер це сприймається легше, гроші не найголовніше.

Хто з організацій або окремих людей, на вашу думку, найбільше допоміг мирним жителям за час конфлікту?

Червоний хрест, Фонд Ріната Ахметова, інші організації.