«Я налічувала по 120 пострілів, кілька снарядів впало в сад»

До війни я жила сама. Син працював у Ясинуватій, а донька навчалася у Білгороді і там залишилася.

Я мешкала біля шахти. Коли стріляли, то було дуже страшно. Я нараховувала по 120 пострілів, кілька снарядів упало в сад, пошкодило дерева, обстріляли будинок.

Я тоді працювала, і ми допомагали людям. Їздили та рахували, кому що треба. У нас були будівельні загони, і вони склили вікна. Ми відновили багато будинків, роздавали допомогу людям.

Син працював головним інженером і щодня їздив до Ясинуватої на роботу. Але коли добиратися стало нестерпно, він забрав сім'ю та поїхав до Росії, а я залишилася тут одна. Я не можу поїхати та відвідати дітей, онуків. Моя найбільша мрія – щоб діти повернулися. Звичайно, хочеться, щоб вони жили поряд, але в нас все закривається, люди їдуть, бо роботи нема.