У мене двоє дітей. Донька зовсім немовля. Доводилось з малечею сидіти вдома під час обстрілів. Пів села залишилось без домівок. Лікарні та школи зруйновані. На початку війни я ще була вагітною. Мене шокувало, коли наді мною літали ракети, а моя дитина питала: «Мама, ми помремо?». Мости були підірвані, виїхати було майже нереально. Я не могла зв’язатись з лікарями, медики всі виїхали. Мені довелось їхати до Покровська. Я лежала в пологовому, над яким літали ракети.

Мої батьки залишались вдома без світла, води й газу. 

Зараз я живу в Васильківці. Тут мені дають гуманітарну допомогу. Від мого будинку нічого не залишилось, я зараз вимушена їздити по квартирах та будинках. Зараз я чекаю миру для своїх дітей. Головне, щоб вони могли навчатись та щасливо жити.