Я проживаю в селі Калинівці Снігурівського району. Мені 70 років, інвалід другої групи. Війна застала в лікарні, у мене була зупинка серця. Перебувала на лікуванні три місяці, поки мене не забрали. 

В селі не стало ні газу, ні води, ні світла – нічого. Дуже тяжко було, звісно. Боялися всі, ховалися.

Хата побита, вікна. Шок був страшенний. Дрони літали над нами - це було страхіття. Я нікуди не виїжджала, ми ховалися по погребах.

Я вже після пережитого знову в лікарню потрапила. У мене підвищився тиск, цукор. Війна ж іще не пройшла. 

Я би хотіла, щоб вона хоч і сьогодні скінчилася. Якби ж та наволоч не нападала на нас! Що ми їм зробили, що вони нам міста розбивають?