«Я хотів би забути розгром донецького аеропорту»

Війна – це горе, смерть, біль і сльози.

Життя до війни було різноплановим, мирне життя у великому промисловому обласному центрі. Я одружений, у нас двоє дітей.

Перший день війни. Я зрозумів, що все змінилося, в момент початку бойових дій в районі Донецького аеропорту в травні 2014 року і розривів снарядів майже в центрі Донецька в той же період.

З рідними та сусідами під час активних бойових дій ми намагалися не обговорювати те, що відбувається. Всі були дуже перелякані.

Найбільше з пережитого мені запам'яталося, як на початку травня 2014-го я відлітав у відрядження з нового красеня-аеропорту Донецька, а через три тижні його вже розбомбили. Я б хотів забути розгром Донецького аеропорту...

З липня 2014-го під вибухи снарядів в Донецьку ми збирали речі для екстреного переїзду. Переїхавши в серпні 2014 року із сім'єю в Маріуполь, я бачив в кілометрі від себе розриви снарядів, що прилітають в поле, і протягом 2014-2015 років часто чув вибухи снарядів.

Найціннішим і найважливішим за останні роки для мене стало народження дочки.

Вона народилася в грудні 2014 року в Маріуполі. При народженні дитини ми отримували допомогу від благодійного фонду «Допоможемо!» Ріната Ахметова.

Що ми повернемося додому, коли війна закінчиться, ймовірність менше 50%. Останній раз я був у Макіївці, де я народився, в грудні 2018 року. Місто змінилося, ніби все рідне, але якесь далеке...

Війна позбавила нас можливості вільно пересуватися в межах своєї країни.