Мені 66 років. Я з міста Оріхів Запорізької області. Працювала вчителькою історії. Мій чоловік до пенсії працював викладачем у сільськогосподарському технікумі. Ми маємо сина й доньку. Про початок війни дізналися від доньки. 

Я ходила на роботу до 28 квітня. Ми з колегами допомагали ЗСУ. Потім обстріли посилилися.

Коли я востаннє поверталася додому, думала, що не дійду, бо був артилерійський обстріл. Ми з чоловіком ночували у підвалі.

Першого травня на своєму автомобілі виїхали в Запоріжжя. Кілька разів на маршрутці їздили додому. 

Моя сестра залишилася в Оріхові. Вона доглядає лежачу маму. Невістка з онуком виїхала в Польщу. Я думаю, що доля нашої країни вирішиться в найближчі місяці. Моя головна мрія – дочекатися перемоги й зустрітися зі своєю сім’єю.