Мені 44 роки, я з Лебедина Сумської області. Нікуди не виїжджала. Нас уже з першого дня почали бомбити. Найважче було на початку, коли пропали продукти, зачинилися магазини і, звісно, були постійні обстріли.

Шокувало, коли обстрілювали з літаків.

Багато чого не вистачало, але їсти і пити було що. Усі переживали одне за одного. Усім страшно. На моральний стан війна вплинула. Я досі не можу відійти, плачу постійно. Роботи у мене немає зараз. Молюсь щодня, щоб війна закінчилася. На все воля Божа. Мені дуже хочеться, щоб усе було добре.