Криволап Іван, 9 клас, Корсунь-Шевченківська гімназія №5

Вчитель, що надихнув на написання есе — Федосій Людмила Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року… Цей день назавжди закарбувався в моїй пам'яті. Пам'ятаю все, до найменшої дрібниці. В цей день ми знаходились в Черкаській області. Трохи раніше, 20 лютого до мами звернулася військовослужбовиця, яка в той час перебувала на «нулі», з проханням про маскувальні сітки. І було прийняте рішення про організацію плетіння маскувальних сіток у нашому місті та закуплені перші матеріали. А 23 лютого увечері, на локації, моя бабуся з тіткою навішували основу для сітки, бо наступного дня мали розпочати плетіння. Але не так сталось, як планувалось.

24 лютого о 7 годині ранку мене розбудила мама і сказала, що росіяни почали обстрілювати Київ. Через страх, перше, що я зробив - це зняв стару батькову биту з горища, опустив у погріб кілька крісел та покривал, а також пляшки з водою. Це був четвер, тому мій батько та дід були в Києві на роботі. Об 11 годині ранку тато приїхав до Корсуня. Ми з ним купили необхідні продукти харчування, зробили запас води із джерела. Уже пізно увечері приїхав дідусь та друга бабуся. Уся родина була в зборі.

Уранці, 25 лютого, я вийшов на вулицю та почав обговорювати з дідом радіус вибуху ракети, якщо, в найгіршому випадку, вона влучить десь близько.

Мамин друг, сотник Чорних запорожців, привіз великий жовто-блакитний прапор, 10 метрів у довжину, щоб його порізати на стрічки, бо хлопцям на передовій вони були потрібні, щоб обв'язувати навколо руки і розуміти, де свої під час бою. Мама аж плакала, коли розрізали той велетенський прапор,

але всі розуміли, що це необхідно. Владою було оголошено комендантську годину, а згодом і світломаскування. Одного дня, у березні, ми з братом і сестрами гуляли на вулиці, і прямо над хатою пролетів наш винищувач. Ми дуже перелякалися, особисто я впав на асфальт біля будівлі, закрив голову руками. Було страшно.

За місяць від початку війни було відновлено дистанційне навчання в школі. Це добре: війна не повинна зупиняти процес навчання. Пам’ятаю, як робив англійську в імпровізованому укритті.

Мама продовжувала організацію локацій з плетіння маскувальних сіток. Я кілька разів відвідував ці локації і сам плів ці сітки. Літо пройшло відносно тихо. Ми менше ховались в імпровізованому укритті. Згодом, восени, продовжилось дистанційне навчання у київській школі. Так пройшла осінь, далі зима, весна і ще одне літо.

Коли ми дізнались, що в Києві буде лише очне навчання, постало питання, переходити на сімейне навчання чи йти в іншу школу? Рішення далося нелегко, але мама поїхала в Київ і забрала документи зі школи.

Осінь 2023… Нова школа, нові вчителі, нові друзі. Багато емоцій. Традиційно, восени почалися шкільні та районні олімпіади.

Я брав участь у семи олімпіадах: з хімії, фізики, математики, історії, англійської мови, біології та географії.

Я з учителями багато готувався, і це дійсно дало позитивний результат, зокрема, з 2 предметів, мене було делеговано на область. В області я посів третє місце з географії та друге - з хімії. У лютому мені запропонували поїхати на Всеукраїнську олімпіаду з хімії у складі черкаської команди. Готуючись до олімпіади такого рівня, я 8 разів їздив до Черкас в ЧНУ для підготовки. В березні ми з командою вирушили в Чернівці. За 5 днів олімпіади сталося багато цікавого. Як підсумок, я посів друге місце на 58 Всеукраїнській олімпіаді з хімії за 8 клас. Згодом мене запросили в літній хімічний табір. Уже влітку у серпні я туди вирушив. Було дуже цікаво, я дізнався багато нового та зустрів чимало друзів. Тепер я знову готуюся до олімпіади, щоб ще зустрітися зі своїми однодумцями.

Бо зараз, поки в нашій країні війна, а наші сильні та мужні воїни захищають нас, моя справа – старанно та наполегливо вчитися! Щоб потім, після перемоги, (а вона обов’язково буде!), розбудовувати нашу Україну і зробити її сильною та процвітаючою державою!