Чоловік працював фермером, а я працювала на заводі. Так прожили все життя. У нас все було, планувати залишити майно дітям. Всі плани були зруйновані війною. Четвертого березня російська техніка заїхала до мого городу. Я побачила у вікні дула від танків. Це був жах. Я дуже злякалась. Потім вони виїхали. У селі були вибухи постійно. Я нікуди не виходила. В основному, саджала город. Не могла виїхати з села, бо мама і чоловік були лежачі. У підвал не ходила, бо боялась загинути під завалами.

Російської техніки у селі було дуже багато. Ніколи не думала, що переживу війну. 

Коли мама померла, я виїхала з чоловіком. Зараз живемо в Запоріжжі. Мені шкода всіх, хто гине на війні. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться.