Калітіна Валерія, 9 клас, КЗСОР "Конотопський обласний академічний ліцей "Лідер"

Вчитель, що надихнув на написання — Тропак Дар'я Вікторівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24.02.2022 р. – день,  який змінив життя кожного з нас. День, який буде позначений чорним кольором на календарі у кожного українця. День, який змінив долі, змінив плани і цілі. День, що виділятиметься найгіршим спогадом про початок нестерпного болю і найжахливіших втрат. День, який розбив ущент усі наші мрії й віру в краще майбутнє.

1000 днів... Навіть не віриться, що вже такий довгий період ми, українці, боремось за своє життя. Щоденно виборюючи свою свободу та можливість просто жити – спокійно та мирно.

Я досить погано памʼятаю деталі та точно знаю, що довго не могла повірити в те, що відбувається. Навіть зараз мені хочеться розплющити очі і побачити, що все це – просто нічне жахіття. Жахіття, яке не має до реальності жодного відношення. Та все ж, прокидаючись кожного ранку, змінюється тільки кількість постраждалих і загиблих. Все змінилось. Сувора реальність змусила нас подорослішати, змусила стати сильнішими.

Я, як сьогодні, памʼятаю ті перші  емоції, нерозуміння того, куди рухатись далі, коли все закінчиться і закінчиться чи взагалі... Тоді я вірила в те, що все це просто невдалий жарт мами, яка зі сльозами на очах розбудила мене словами «Прокидайся. Почалась війна».

Рік після початку повномасштабного вторгнення ми проживали у власній домівці, оскільки було більш-менш спокійно, та згодом  все ставало  дедалі гірше.

Я й досі згадую той день, коли ми з сімʼєю переїжджали у Конотоп, бо залишатись вдома було занадто небезпечно.

Досі згадую той момент, коли остаточно зрозуміла, що життя більше ніколи не буде таким, як було. У пам’яті виринають спогади, як хотіла переконати  маму залишитись, бо  не хотіла переходити до іншої школи. 

Зараз ми проживаємо у Конотопі, але я намагаюсь використовувати кожну можливість поїхати додому, щоб провідати родичів та погратися з Пушком – котом , який постійно чекає нас на порозі квартири. Деякі мої родичі та знайомі взяли на себе відповідальність перед народом та пішли на фронт.  І кожного дня моє серце розривається на частинки через хвилювання та осторогу.

Війна змінила. Змінили абсолютно точно кожного з нас.

Показала, що потрібно цінувати кожен момент, кожну прожиту хвилину разом з рідними.

Показала, що таке втрати: жорсткі і болючі. Показала, як це – зібрати все життя у маленький рюкзак і бігти назустріч невідомому й чужому. Вона багато чому нас навчила і вкотре показала, що ми починаємо цінувати  тільки тоді, коли втрачаємо.