Ващук Анастасія, 11-а клас, Південноукраїнський ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання — Музиченко Лілія Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022, життя мільйонів Українців змінилося на до і після. О четвертій ранку російські війська захопили  Україну, та почали масовий обстріл ракетами. Зараз я хочу вам розповісти як почався мій ранок. Ми прокидаємося до школи починаємо з сестрою збиратися, і нам телефонує мама, вона починає нам пояснювати що зараз коється  у нашому місті Южнокраїнськ. Наші люди почали масово все скуповувати у магазині, знімати гроші, збирати речі і так далі. У цей день я не пішла до школи адже половину мого класу теж не пришли. Разом з татом і мамою ми вмикаємо телевізор і починаємо дивитись новини. Ці новини були не втішними ні для кого. Ми починаємо звонити родичам вони нам, та дуже сильно панікувати, боятися що ж буде  далі?  Зразу після того ми зібрали невеличку валізу з необхідніми речами та документами, а також дивилися по телевізору що потрібно покласти до аптечки.  Я дуже нервувала за своїх друзів які у той день пішли до школи без мене, ми почали спілкуватися по телефону розповідати один одному свої хвилювання.

Кожен день я боялась, що ось-ось  прилетить ракета, ми спали постійно у верхньому одязі (кофта та спортивні штани), щоб одразу бігти у бомбосховище.

Одного разу коли почалася перша повітряна тривога в нашому місті, ми з сестрою дуже злякалися, одразу з батьками за 2-3 хвилини  ми зібрались з речами бігти в бомбосховище, своїх домашніх улюбленців ми ховали у ванну кімтату. Перші 2 місяці війни це було просто нерозуміння, паніка, стрес, що коється, що нам всім робити далі, для всіх нас це був не простий, складний період який продовжується й надалі.  

2 березня 2022 року був день народження моєї мами, цей день нам усім не відчувався святковий настрій. В цей день обстрілювали місто Вознесенськ. Неподалік від нас я чула вибухи, та дуже плакала, тому що переживала за своїх близьких.

Нам телефонувала моя хрещена, яка  розповідала про ситуацію у Вознесенську.

Ситуація була моторошна  у її дім  попали уламки від ракети. Неподалік від дому лежало багато загиблих військових і цивільних людей.

Це все було тяжко слухати, та було дуже шкода багато невинних людей, дітей, тварин які постраждали  від російськой агресії. У нашому місті почались закриватися невеликі магазини, та усі продукти вони роздавали людями. У нашій школі плели маскувальні сітки, готували коктейлі Молотова, багато приносили гуманітарної допомоги. Також на кожні свята ми збирали допомогу військовим. І так ми готувалися щодня.

На наш час вже дуже багато полеглих героїв за нашу Україну. Молоде покоління просто не поверталися додому адже у гарячих точках це було неможливо. Дуже багато областей України  постраждали  від російської агресії. Кожного ранку о девятій годині у школі ми вшановуємо хвилину мовчання загиблих українців. Кожного ранку ми прокидаємося з надією що війна закінчится, і нарешті ми здобуємо нашу Перемогу.