Стешенко Аделіна, 10 клас, Обласний науковий ліцей-інтернат Комунального закладу вищої освіти «Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Клочко Тетяна Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це одна з найбільших трагедій, яку може пережити людство. Це трагедія, яку важко описати словами, особливо коли ти бачиш її на власні очі. Вона руйнує не тільки будинки і міста, а й долі, мрії та надії. Війна несе з собою невимовний біль, страх і відчуття втрати, яке залишається з тобою назавжди. Вона не вирішує проблем, а лише створює нові. Війна несе з собою руйнування, смерть і біль для мільйонів людей. Вона змінює долі, розділяє родини, залишає за собою глибокі рани, які часом не загоюються навіть через десятиліття.

А найгірше те, що це величезне випробування для кожної людини, яка опинилася в епіцентрі війни.  

Моє ставлення до війни глибоко особисте і сформоване через власний досвід. Донеччина, мій рідний край, стала епіцентром подій, що розділили життя на "до" і "після". Милі серцю місця, що колись були мирними і звичними, перетворилися на зону бойових дій, де немає впевненості у завтрашньому дні.

Це був 2014 рік, 25 травня, а саме мій день народження… Мені виповнилося 5 років. Тоді захопили Донецький аеропорт. У моїй пам'яті досі лунають вибухи, які було чутно того дня. Я їх ніколи не забуду.

Вони вривалися у мою дитячу картину світу, ревучи громовим голосом: «Тобі вже цілих п’ять років!!! Досить дитячих казок!! На світі є війна!! Вона має ось такий вигляд!» Тоді було справді страшно. Ті перші дні змінили все. Світ став іншим – небезпечним і холодним. Дім, який завжди був місцем безпеки, вже розгублено натякав на смерть. Вибухи лунали все частіше, і з кожним днем війна ставала ближчою. Наївні розмови про майбутнє, плани і мрії не мали сенсу...

Кожен день – це боротьба за виживання і надія на те, що все колись закінчиться.

Якнайшвидше виїжджати... У пам’яті досі спалахи: блокпости, чоловіки з автоматами у військовій формі, змучені натовпи в очікуванні. Однак у цьому хаосі я також побачила силу духу людей, їхню готовність допомагати одне одному, підтримувати у найважчі моменти. Це давало відчуття, що навіть у темні часи людяність не втрачається. Війна показала мені, що людська доброта може вистояти перед обличчям найбільшої жорстокості. І це дає надію, що попри всі випробування, ми здатні знайти шлях до миру.

Ця частина історії  залишиться в моїй пам'яті, бо саме війна змінила мене. Саме вона вплинула на мене на  емоційному, психологічному і фізичному рівнях.

Війна навчила мене жити в стані постійної тривоги, коли не знаєш, що станеться завтра, чи зможеш повернутися додому або побачити своїх близьких. Страх і невизначеність стали постійними супутниками. По-іншому сприймається кожен звук, кожен рух, бо  все  здається загрозою. Ця постійна напруга виснажує, але водночас загартовує. Найгостріша зміна – переоцінка цінностей. Війна навчила мене цінувати кожен момент, кожну зустріч із рідними і друзями, кожен день без вибухів і сирен.

Ми стали ближчими, дужче підтримуємо одне одного. Людська підтримка у важкі часи – це надважливо, бо сильні – це коли разом… 

Війна змінила мене глибше, ніж я могла уявити. Вона показала, наскільки крихке життя і як швидко може змінитися все, що здавалось стабільним і надійним. Спокійні ночі, плани на майбутнє – тепер справжня розкіш. Війна зробила мене сильнішою, але я не про фізичну міць. Це сила духу, яка дозволяє витримувати біль, залишатися людяною, навіть коли все навколо руйнується; бути готовою до будь-яких викликів і не втрачати надії навіть коли здається, що її більше немає. Я стала  більш свідомою і стійкою, навчилася боротися зі своїми страхами, бути більш гнучкою в прийнятті рішень і діяти швидко у важких ситуаціях.

Я більше не сприймаю мир і стабільність як належне. Важливо боротися за мир і берегти людські стосунки, бо вони – те, що допомагає вистояти в найтемніші часи.

Мій твір – це крик душі про те, що війна – це не лише політика чи історія. Це реальні люди, їхні долі і життя. І ціна цієї війни надто висока, щоб її ігнорувати. А я так хочу радіти мирним світанкам, звичайним будням без вибухів, мріяти під  спів птахів. Я вірю: світлий День Перемоги близько!