Ірину війна застала зненацька – вона з чоловіком була в гостях у родичів у Білій Церкві. 24 лютого вони прокинулися від вибухів, і одразу виїхали в село на дачу. Здавалося, що це якийсь страшний фільм. Але коли просто над дахом їхнього будинку пролітали російські гелікоптери, настільки низько, що можна було побачити обличчя окупантів, стало ясно: це - реальність. Відтоді життя Ірини змінилося назавжди. Вона, яка все життя розмовляла російською, свідомо перейшла на українську - бо не хоче мати нічого спільного з мовою тих, хто прийшов руйнувати її країну. Тепер Ірина вчить української і своїх онуків, що живуть у Польщі, і мріє лише про одне - щоб настав день, коли вони зможуть без страху приїхати до неї в гості. День, коли в Україні знову буде мир.