Катерині щойно виповнилося п’ятнадцять, коли війна увірвалася в її життя. Звістку про це вона отримала, коли йшла до школи. Ірпінь, її рідне місто, опинився під окупацією. Вони з мамою ховалися в підвалі університету, серед холоду, страху і нестачі їжі, поки над головою гриміли вибухи. Катерина бачила те, чого не повинна бачити дитина: зруйновані будинки, смерті і поховання просто у дворах. Війна залишила свій слід - фізичний і душевний. Але дівчина вижила. І тепер, коли минуло кілька років, Катерина знову будує своє життя - вчиться на факультетах філології та психології, щоб допомагати іншим пережити біль, який знає не з чуток. Бо точно усвідомлює крихкість життя і якою дорогою ціною виборюється мир.