«У мене сестра в Києві, і коли я дізналася, що почалася війна, то я подзвонила їй і вона мені підтвердила», - розповідає Олена Нелайда з Гуляйполя. Каже, що з другого березня у місті не було світла та води, а зв'язок з'являвся лише на кілька годин, коли підключали генератор до вежі мобільних операторів. У населеному пункті почалися обстріли. Спочатку включали сирену, щоб сповістити людей, а потім почали дзвонити церковні дзвони. Жінка каже, що вона бачила кадри обстрілів, а її голова відмовлялася приймати, що таке може відбуватися зараз. У неї проблеми із щитовидною залозою і необхідно постійно приймати ліки. Але в місті майже не працювали аптеки та складно було купити потрібні препарати. Тому, коли Олені запропонували виїхати евакуаційним автобусом, то вона відразу погодилася. Поїхала у чому була. У місті залишилися літні батьки жінки, які не схотіли покидати свій дім.