«Вже пройшло майже сім років, а війна ще триває»

Тихоненко Тетяна, 17 років, м.Пісочин

Есе «Один день»

Війна почалася двадцятого лютого дві тисячі чотирнадцятого року. День, коли вона почалася саме для мене, я пам’ятаю дуже смутно.

Мені було всього десять років, я сиділа вечеряла на кухні, батьки як завжди дивились новини, і тут слово надається кореспонденту який каже: « Почалася війна!». У мене пішли мурашки по шкірі, але я ще зовсім не розуміла до чого це все приведе.

Я не дуже пам’ятаю, як на цю новину реагували мої батьки, але мені здається, що в них був страх, що це може дійти і до нашого міста, у них був страх за людей, які пішли воювати і ,звісно ж, за людей, які були в тих, де це все почалось.

Насправді я вважала, що війна буде зовсім не довго, але зараз я сиджу та пишу цей твір-роздум і розумію, що вже пройшло майже сім років, а війна ще триває. І якщо подумати, які наслідки вже є і які вони будуть надалі, якщо вона буде продовжуватись, становиться дуже лячно.

Так які ж наслідки ми вже маємо? По-перше, ми втратили дуже багато людей, які намагалися нас захистити. Це, мабуть, найдорожче, що можна було втратити. Далі ми втратили дуже багато гарних міст.

Я навіть не можу уявити, як було тим людям,  які спостерігали війну не з екранів, а наяву. Як їм доводилось сидіти в підвалах, щоб рятуватись, як кидали роботу, школу, університет й найдорожче - це дім. Коли вони тікали з цього жахливого місця, розуміючи, що вони тікають не зрозуміло куди і не розуміло як далі складеться їхнє життя.

Я хочу розповісти, що для мене зараз значить війна. Насправді, я зрозуміла, що чим доросліше я стаю, тим більше мене хвилює тема «війна в Україні». Коли тільки розпочиналась війна, я ще була зовсім дитиною і не розуміла, що коється. Зараз, звісно, я все розумію, і з кожним роком мені стає все страшніше за мою сім’ю, за моїх друзів та за країну загалом.

Мені іноді приходе на думку: «А що буде, якщо війна не закінчиться? Що буде з нами? Що буде з країною?». Мені дуже не хочеться, щоб, коли в мене вже будуть діти, вони бачили весь цей жах.

Так, можливо, я й не бачила це в житті, а тільки по телебаченню, але навіть в онлайн - режимі це виглядає дуже лячно. І я хочу, щоб покоління, яке буде після нас, ніколи не бачило, що бачимо і бачили ми.

Я, звісно, як і всі люди в нашій країні хочу, щоб в нашій державі був мир та спокій. Але як скоро це буде - ніхто не знає. На мою думку, країни не повинні воювати, вони повинні жити у спокої, тому що ми всі однакові й повинні розуміти, що сьогодні допоможуть нам, завтра допоможуть їм, сьогодні вони проти нас, а завтра всі проти них. Я за те, щоб жити у спокої!