Війна позбавила нас звичайного життя: виїхали з рідного дому, звільнили з роботи, школа онлайн, батьки в окупації. Дуже страшно й незрозуміло, коли вже кінець.

24 лютого ми були дома, у Харкові. 

Я прокинулась під звуки вибухів і між будинків бачила дим на горизонті. Ми жили на Салтівці.

Тривожна валізка була зібрана. Донька ще спала, бо допізна робила проєкт з англійської мови. Я вже не пам'ятаю як повідомила їй про початок війни, але донька плакала та збирала речі та улюблені іграшки.

Найстрашнішим був день прильоту ракети у сусідній будинок.

Всі свої проблеми вирішували самі, не було поруч психологів. Старались спілкуватися побільше з близькими – ось і все.

В перші дні війни стикнулися з гуманітарною катастрофою. Їли, що було в запасах. Вода була в крані.

З початком війни асоціюється м'яка іграшка доньки, її подарував тато, вона велика, але донька її забрала з собою, бо це для неї тепло та спогади.