Рубаш Галина, 9 клас, Літинська гімназія імені Петра Яцківа

Вчитель, що надихнув на написання есе - Яник Марія Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисячу днів війни. Це звучить як невимовна кількість болю, страху та боротьби. Для кожного з нас ці дні стали особистим випробуванням,нагадуючи, що життя – це не лише мирні будні, але й періоди, коли ми маємо відстоювати свої цінності. Війна змінила кожного, хто з нею зіткнувся, і мій щлях за ці тисячу днів теж був сповнений випробувань, роздумів і надій. З моменту, коли ми почули перші новини про вторгнення, моє життя змінилося. Першого дня все здавалося якимось нереальним, як сцена з фільму, де війна відбувається десь далеко, на екрані, а не в реальному житті. Однак, коли вибухи стали реальністю, в страх – повсякденною емоцією, все змінилося. Перші дні війни були сповнені хаосу та невизначеності.

У школі уроки стали менш регулярними, але ми всі розуміли, що навчання – це одна з небагатьох речей, які можуть повернути хоч якусь стабільність.

Проте думки постійно поверталися до рідних,друзів, до новин. Щоночі, лягаючи спати, я не знала, що буде завтра. Вибухи та сирени стали звичними звуками, які не можна було ігнорувати. Моя родина підтримувала одне одного. Ми всі розуміли, що кожен день є випробуванням, і важливо триматися разом. Я бачила, як мама хвилюється, але намагається не показувати цього. Вона завжди знаходила час поговорити зі мною, пояснити ситуацію і заспокоїти.

Я зрозуміла, що підтримка близьких – це найважливіша сила в такі складні часи.

Проте війна не лише руйнує – вона й об’єднує. Я бачила,як багато людей, яких я знала, почали допомагати іншим. Одні стали волонтерами, інші збирали гуманітарну допомогу, дехто йшов на фронт захищати країну. Мої однокласники також активно брали участь у різних ініціативах. Ми разом збирали речі для тих, хто постраждав, і здається, робили все неможливе.

Ці дні показали, що в єдності – сила, і що кожен може зробити всій внесок у спільну перемогу.

Важливим уроком для мене стало розуміння того, наскільки крихке наше життя. Раніше я сприймала багато речей як належне: мир, можливість вільно гуляти з друзями, спокійно вчитися та планувати майбутнє. Тепер кожен день стає особливим, тому що ми не знаємо, що буде завтра. Ця невизначеність, хоч і лякає, водночас дає нову цінність кожному моменту. Я багато разів задумувалася про своє майбутнє. Чи зможу я побудувати своє життя в країні, яка постраждала від війни? Чи зможу я побудувати своє життя в країні, яка постраждала від війни? Однак ці думки завжди супроводжуються вірою в нашу перемогу.

Українці завжди були сильним народом, і ці тисяча днів війни це тільки підтвердили. Ми вміємо боротися, триматися разом і не втрачати надію навіть у найтемніші часи.

Мій шлях за ці дні – це шлях дорослішання. Я зрозуміла, що життя не завжди справедливе, але ми повинні боротися за свої права, свободу і майбутнє. Війна змусила мене переоцінити багато речей, але також навчила бути сміливою, відповідальною і не байдужою до того, що відбувається. І хоча попереду ще багато випробувань, що ми вистоїмо. Кожен день – це крок до нашої перемоги. Війна зруйнувала багато, але не знищила наш дух, нашу любов до рідної землі та бажання жити в мирі.

Тисяча днів війни – це довгий і важливий етап на нашому шляху. І кожен з нас має свою історію, свою боротьбу, свій шлях …