Колодяжна Софія, 9-а клас, Охтирська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 11

Вчитель, що надихнув на написання — Булах Марина Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Свою розповідь я хотіла би розпочати з хронологій подій, які відбувалися впродовж перших днів війни.

У середу ввечері, двадцять третього лютого, у мене був дуже гарний настрій, я виконала всі домашні завдання та з нетерпінням чекала наступного дня тому, що повинна була йти до репетитора з математики. Двадцять четвертого лютого я рано прокинулася та почала збиратися до школи, але раптом почула вибухи…Спочатку не розуміла, що відбувається, але потім усвідомила… У всіх почалася паніка та страх. Що буде далі, чи чекати наступного дня?

Охтирка одне з перших міст прийняла на себе ворожі обстріли. Наші захисники відважно вступили в бій.

Люди масово виїзджали з країни або на її захід. Але я з татом залишилася вдома, тому, що віддані своєму рідному краю та домашнім улюбленцям, яких не змогли кинути напризволяще. 

Через дуже гучні та часті вибухи ми пішли в підвал та зробили собі там спальне місце із маленького старого дивану, де протягом місяця виживали, коли йшов масовий обстріл мого рідного міста – Охтирка.

Одного дня я побачила, як ворожий літак атакував залізничний вокзал. Мені було дуже страшно: вибухи були такі гучні, що я думала залишуся без слуху.

З часом люди звикли до ворожих обстрілів, але небезпека – постійно, і потрібно про це пам'ятати. Громадяни адаптувалися до нових вимог збереження власного життя. Також, важливий момент, це підтримка, коли звичайні жителі допомагають військовим, а військові, в свою чергу, захищають нас.

Але це все ніщо, порівняно з людським життя. Саме захисники віддають його за нас, тож ми не повинні опускати рук. Потрібно відбудовувати свою державу, адже нам в ній жити, вчитися та розвивати.

Війна змусила дітей подорослішати: хтось втратив члена сім'ї, у когось немає даху над головою, та є ще багато проблем, які на це впливають.

Дуже хочеться, щоб ця несправедлива війна скоріше закінчилася, та в Україні був мир. Я дуже вдячна захисникам та захисницям за те, що вони ризикуючи своїм життям, дають змогу існувати людям.