Задніпровська Іванна, ліцей № 11 Хмельницької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Томчишина Тетяна Петрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів. Тисяча ранків, які часто розпочинались із повітряної тривоги, тисяча вечорів, що закінчувались мовчазною напругою та молитвами за рідних. Тисяча днів війни - це не просто цифра, це вічність, що стиснулась в один проміжок часу, вирвавши з життя роки, мрії, надії.

Світанок двадцять четвертого лютого прийшов несподівано, як злодій уночі, розірвавши спокійний ранок на шматки, принісши постійне відчуття загрози та небезпеки. Вибухи, що розривали тишу, тривожні новини, що промайнули на екранах телефонів, жах, що обволікав, як холодний туман. Війна… Вона змінила все. Затишні вулиці, де лунав дитячий сміх, перетворилися на безлюдні, моторошні проспекти. Мирні будинки та кафе, де готували сніданки й пили каву, де завжди пахло свіжою, ароматною випічкою, наповнювалися страхом і невідомістю.

Переляк був першим відчуттям і емоцією громади. Страх за себе, за рідних та близьких людей, за майбутнє становище батьківщини охоплювала усіх мешканців нашої країни. Проте

українці, що віками боролися за свободу, показали світу що таке незламність та справжнє значення слова єдність. Страх був витіснений силою духу, згуртованістю, вірою в перемогу. 

Війна виховала нових воїнів та має значення для всього нашого народу. Молоді хлопці та дівчата, що ще вчора сиділи за партами, вивчаючи тему, сьогодні стали оборонцями своєї землі. Вони навчилися воювати, захищати, відчували холод, голод, безсонні ночі, але їхня віра не згасла. Їхні особистості стали символами хоробрості та незламності.

Люди в моєму місті змінилися, вони стали більш комунікативним, згуртувалися, плели сітки, збирали продукти харчування, волонтерили та робити все для підтримки енергії нашої нації. У нашому суспільстві проявились та стали більш звичними найкращі людські якості: співчуття, співпереживання, доброта, щирість, відданість, милосердя, оптимізм, креативність. І саме волонтерство, що розквітло в Україні під час війни, стало яскравим прикладом такої людяності. І неважливо, чи це була бабуся, яка пекла печиво для бійців, чи студент, який пакував гуманітарну допомогу - кожен робив усе можливе, щоб підтримати тих, хто цього потребував.

Волонтери стали міцним щитом, який захищав не тільки від ворогів, але й проти відчаю. 

Вони забезпечували армію необхідними речами, надавали медичну допомогу у випадку поранень, рятували людей з-під руїн, допомагали евакуйовуватися та знаходити прихисток. Волонтерський рух став невід’ємною частиною української історії. Це не просто історія про допомогу, це історія про те, як українці стали справжньою спільнотою, яка тримає один одного, підтримуючи тоді, коли чорна навала нищить своїх. «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі народ перетворюється на націю." Однак благодійна допомога полягає не тільки у матеріальному внеску, це ще й психологічна допомога. Групи людей нагадували іншим про наполегливість та нездоланність, писали листи, співали пісні, їздили з концертними турами, танцювали на будь-яких майданчиках, заради того, щоб сказати: «Ми разом. Ми є. Ми поруч». Саме такі позитивні моменти, робили нас людьми. Заради цього нам слід продовжувати боротьбу.

1000 днів – це більше ніж відлік часу, це 1000 днів нової історії моєї НЕСКОРЕНОЇ НАЦІЇ, бо ми були, є і будемо.

Нехай ця війна стане останньою…