Стоматова Лілія
Ізмаїльський агротехнічнічний фаховий коледж, 2 курс
Вчитель, що надихнув на написання есе: Парахова Лілія Ярославівна

Війна. Моя історія

Ще до 24 лютого 2022 руку, коли ще йшли чутки про те, що буде війна, я зовсім в це не вірила.

Але як виявилося, це все не так. Я гадала: «Та, це все не насправді». Але, як я почитала новини, я була в шоці, я не вірила своїм очам! Так пролетіло перші 5 днів війни, я нічого не підозрювала, та десь, в середині, я гадала: «А може, це все не насправді? А може, нас так залякують?». Та всі мої думки розлетілися в одну мить, а саме тоді, коли я почула перший вибух.

28 лютого 2022 року ввечері, я весело проводила час с старшою сестрою та потім спокійно лягла спати, нічого не підозрюючи. Але, раптом, 1 березня о восьмій ранку, я прокинулася від сильного вибуху, який був у селі Лощинівці, що розташовано зовсім поруч. Але потім через 5-10 хвилин відбувся ще сильніший вибух. Підірвали військову частину.

Ця військова частина знаходиться від мого села за 3 кілометра, зовсім близько. Вибух був настільки сильний, що аж будинок трясло. У поспіху матуся вривається до мене в кімнату і каже, щоб я швидко зібралася. Та тут я поспіхом поверх піжами, одягала теплий одяг. І саме в той момент я усвідомила, що це насправді війна. В той момент я відчувала страх, в голову лізли різні думки. Я зовсім не знала, що робити. Я була настільки налякана, що аж забула майже про все. Цей день розділив моє життя на до та після. Мій моральний стан змінився. Моя родина була налякана, ми молилися, щоб все було добре. Я дуже переживала й досі переживаю за своїх двоюрідних брата та сестру, які зараз захищають нас та нашу країну. Потім на деякий час все стихло. В мене знов з’явилися думки, що «Може це все закінчиться?». Але я знов помилилася. В нас вимикали світло, не було зв'язку. Морально було дуже тяжко. Коли лунає тривога, та ти знаходишся не в дома , далеко від родини, та ще й коли немає зв'язку, це дуже жахливо. В останній час в Ізмаїлі дуже часто тривоги ночами. Багато вибухів, безсонні ночі…

Особливо в мене нещодавно була така історія. Мій брат працює в порту в м.Ізмаїлі. Однієї ночі була тривога та обстріл міста. Я тієї ночі бачила, як летіли всі шахеди, та як вночі світили дуже яскраві ліхтарики в небі. Чула усі вибухи і читала новини про те, що вибухає порт.

Я знала, що мій брат тоді працював у нічну зміну. Ви навіть уявити не можете, що я тоді пережила. Я усю ніч не спала, дуже сильно переживала. А в голові вже собі багато чого накрутила. І я знала, що там є постраждалі. І коли брат не брав трубку і не відповідав на повідомлення, я зрозуміла, що можу лишитися без брата.Я зовсім не уявляла свого життя без нього… Адже ми з ним настільки любимо один-одного, що я б не знала , що робила, якщо його б не стало б. Для мене саме та ніч була самою жахливою, за всі, майже 2 роки війни. Пару днів назад був, як завжди, знов обстріл міста. Постраждали люди, деякі у лікарні, деякі залишилися без вікон, а саме найстрашніше – що деякі люди залишилися без домівок. Також від цих подій постраждала одна із шкіл нашого міста. Я знаю, що наше місто та наші люди витримають все!

Було моторошно, коли я бачила, як відбувалися похорони моїх односельців. Сльози самі котилися щоками, бо дуже боляче на це все дивитися. У мене, як у стороньої людини боліло серце. Тепер можна уявити, як розривалося серце у родичів погиблого, як розривається серце у батьків, які похоронили свою дитину! Дуже прикро дітей , які померли, які залишилися сиротами на все життя. Але так відбулося в житті.

Особливо, коли моя матуся працює у нічну змінну, та я не можу з нею зв'язатися, тоді в мене зупиняється серце. У мене є подружки, які живуть недалеко від мене, а саме в Одесі. Та коли там в місті йдуть обстріли та сильні вибухи, і ви не знаєте, що з подружками. Коли вони вночі пишуть: «Я тебе кохаю та сумую за тобою», і все більше нічого. Тоді я розумію, що це може бути їхня остання ніч, їхнє останнє повідомлення. Але десь всередині, душа моя говорила: «Все буде добре!».

Отже, ось така в мене історія. Я вірю у нашу перемогу і що буде мир в нашій країні!