Андрію було лише десять, коли російська колона розчавила машину його родини на трасі між селами Чернігівщини. У салоні були мама, тато й дядько. Після удару хлопчик знепритомнів, а коли отямився — побачив російських солдатів, які витягли його з понівеченої автівки й залишили біля дороги. За кілька хвилин машину розстріляли в бензобак і спалили разом із людьми всередині. Андрій каже: у той момент мама ще була жива.

Після трагедії опіку над хлопцем взяла старша сестра Тетяна. Вона втратила одразу трьох найближчих людей, пережила новий російський обстріл уже в Києві, відновлює пошкоджену квартиру й водночас намагається дати брату, який живе футболом, нормальне дитинство. 

Хлопець впевнений: важливо розповідати свої історії, щоб світ знав, що війна — це злочин.

Історія брата й сестри — про втрату, пам’ять і спробу триматися за життя після того, як війна забрала майже все.