Головчак Владислав, 11 клас, Спасівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Бандюк Наталія Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Памʼятаю лише слова бабусі «дітки найгірше в світі — це війна» тоді я не розумів цих слів, для мене війна — це було щось далеке.

З поняттям «війна» я стикався лише у відеоіграх. Я й ніколи не міг осягнути, що моє веселе дитинство в один момент закінчиться.

В моєму дитячому розумінні не вміщалося це все, я ніколи не міг подумати, що люди будуть вбивати собі подібних людей заради території, багатства, ідеології та релігії.

Але 2022 року я прокинувся рано вранці і відчув те чого не відчував раніше, мій розум огорнув страх, страх за моє майбутнє, за життя моїх рідних та близьких людей. Я вперше відчув це почуття невизначеності. І я до останнього надіявся, що все це лише сон, та через певний час все буде гаразд і моє життя повернеться в звичайне для нього русло. Але ні, це був не сон. Час проходив, я продовжував навчатися, звісно виникали певні труднощі, не раз під час тривоги ми були змушені вирушати до укриття та довгі проміжки часу очікувати відбою. Але ми продовжували навчатися тому, що розуміли, що від нас і тих людей, що стоять на лінії фронту залежить майбутнє нашої країни та кожного з нас. 

Не раз розмовляючи зі знайомими чув від них, що ще зовсім трішки і війна закінчиться, дехто запевняв, що ще місяць і все гаразд, але місяць за місяцем проходили роки. Та навіть на 3 рік війни — моє дитяче серце все ще надіється, що от-от і закінчиться війна.

За 1000 днів війни я пройшов немало випробувань, як фізичних так і психологічних та духовних, втратив рідних для мене людей.

Це все посприяло на моє світобачення, на збудування мене як особистість. Війна зріднила нас, ми частіше стали спілкуватися зі своїми близькими й рідними людьми.

Я навчився цінувати те чому не надавав жодного значення раніше.

Тепер я розумію, що війна — це не відеогра, війна це не лише боротьба збройних сил, але і боротьба кожного з нас, це боротьба в якій неважливий вік, тут кожен від малого до великого вносить певний вклад у перемогу.

Цей шлях по якому ми крокуємо вже 1000 днів — він не був легким ні для кого із нас. Він показав сутність кожного з нас та наші цінності, але найголовніше те, що цей шлях всіх нас обʼєднав. І сьогодні, проходячи цей шлях українця, я можу із впевненістю сказати, що перемога близько. Ми нація відважна, стійка і не переможна. Я, як і всі українці хочемо здобути цю перемогу, вона нам потрібна, як ковток води в спеку. Я знаю, що війна це не тільки на лінії фронту, а й і всередині суспільства, це і інформаційна ідеологія. Ворог хоче знищити українців як націю, яка вміє підійматися із попелища, про це свідчать події нашої історії. Моя думка така — кожен учень від першого класу і по одинадцятий може внести певний свій вклад у перемогу: відмінним навчанням, вірою у майбутнє, любов’ю до своєї країни, патріотизмом, знанням історії та рідної української мови.

Я надіюсь і вірю, що ми ще заживемо у квітучій і вільній Україні!