«Весь час доводиться жити в страху, але я намагаюся себе заспокоїти»

Я живу одна, перенесла кілька операцій на суглобах. Проходила реабілітацію без грошей, не було навіть на ліки. Довелося продати всі меблі, щоб зробити операцію. Квартира стоїть порожня, залишився тільки старий кухонний стіл і диванчик, на якому я не можу спати.

У квартирі дуже холодно. Одягаюся тепло, але все одно сиджу під ковдрою. Все болить, на таблетки не вистачає, тому що пенсія маленька. Живу на тисячу гривень, холодильник порожній. Злидні повна. І до війни було важко. Я весь час жила одна.

Під час військових дій я їхала до сестри в Краснодар, була у неї місяць або два, а потім приїжджала сюди. Я родом з Горлівки, там поховані батьки, але за час війни я не змогла туди поїхати і провідати їх, дорога закрита.

Весь час доводиться жити в страху, але я намагаюся себе заспокоїти, що буде те і буде. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, щоб був якийсь достаток на старості років, хочеться хорошого життя.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/