Яна Валеріївна з чоловіком, дітьми і свекрухою переїхала з Оріхівського району в Запоріжжя. Кілька разів приїжджала в село з наміром посадити огород, але не вдалося, бо обстріли продовжуються, на кожному кроці – одні вирви від снарядів

Я із села Преображенка Оріхівського району. У нас з чоловіком троє дітей. 

Вранці 24 лютого почали збиратися на роботу і дізналися, що оголосили воєнний стан. Цього дня на роботу все ж таки пішли. О 16:00 почули вибухи.

У нашому будинку повилітали вікна з рамами. Вже після від’їзду приїжджали на огород. Неподалік від нього, на кладовищі, бачили велику вирву. Вся вулиця розбита.

Загинуло багато знайомих і колег.

Зіткнулися з фінансовими труднощами. Жити на орендованій квартирі дорого, а роботи зараз немає. Перші три місяці жили безкоштовно у родичів. Вони пропонували залишатися до кінця війни, але ми не змогли. У Фонді Ріната Ахметова отримували допомогу і ще в одному місці кілька разів. Ми дуже за неї вдячні.

Спочатку ми поїхали 9 березня, побули два дні в Запоріжжі й повернулися по свекруху. Її забрали та вже остаточно виїхали. Навідувалися додому, намагалися саджати щось на городі, але сенсу немає, бо все у вирвах. Хотіли восени сіяти, а обстріли не припиняються. Переорали, а сіяти не вийде.