О п’ятій ранку мене чоловік збудив і сказав, що почалася війна. Я не повірила, поки не відчинили вікно і не почули вибухи. Було страшно.

Вибухи – це найстрашніше. Ми жили в своєму домі, сину було три роки, і я вагітна бігала з ним у підвал. Ми з чоловіком сіли в машину і поїхали у Дніпро, тому що це найближча область до нашої - хотілось ближче до дому бути.

Всі в моїй родині – чоловік, мій батько, батьки чоловіка – втратили своє майно, всі зараз без своїх домівок.

Зараз, коли повітряна тривога, ми вже знаємо, куди йти, що робити. Я дітей збираю, і ми швиденько йдемо в укриття.

Я вважаю, війна закінчиться тільки нашою перемогою, поверненням нашої цілісної країни. Ми тільки на це чекаємо. Дуже б мені хотілось, щоб наше місто відбудували. Своє майбутнє я бачу тільки в нашій країні разом зі своїми рідними.