Семенова Злата, учениця 10 класу Ліцею №13 м. Кам'янець- Подільський

Вчитель, що надихнув на написання есе - Романюк Лариса Володимирівна

Моя Україна майбутнього

Зазвичай, у Новорічну ніч ми мріємо та загадуємо бажання.  Ще кілька років тому це були звичайні, травіальні думки: краще життя, комфортніші умови, подорожі, матеріальні блага, найновіші ґаджети. Або більш фантастичні – стати Нобелівським лауреатом чи Олімпійським чемпіоном, здійснити наукове відкриття чи кругосвітню подорож.

Усе змінилось 24 лютого 2022 року. Наше життя розділились на «до» та «після».  Всі наші «мирні» мрії довелося відкласти на потім. Тепер у нас, українців, мрія одна на всіх – мир!

Але що таке мир? У академічному тлумачному словнику української мови знаходимо таке визначення: «мир – відсутність незгоди, ворожнечі, сварок; відсутність збройної боротьби між двома або кількома народами, державами; протилежне  війна».

У перші місяці війни ми, дійсно, мріяли про швидке завершення воєнного конфлікту та деокупацію українських територій у кордонах 1991року.

Однак, чим довше тривала війна, чим більше ми дізнавались про військові злочини та звірине лице (?) сусіда-окупанта, тим більше змінювалось наше уявлення про мир. Зараз вже дуже мало «просто перестати стріляти та вивести свої війська із окупованих територій». Навіть із усіх, навіть із Криму, який росіяни вперто називають «ісконно рускім».

Через півтора року війни значення слова «мир» для нас змінилось, це поняття стало значно ширшим. Тепер це не просто тиша, це, в першу чергу, гарантії безпеки, вступ України в ЄС та НАТО, створення буферної зони між Україною та росією, а ще краще – розпад імперії на низку незалежних безʼядерних держав.

Звісно, до цих пунктів хотілося б додати ще каяття росіян за скоєне та визнання власної вини. Однак, якщо дивитися на ситуацію без прикрас та рожевих окулярів, то стає зрозумілим, що це буде ще дуже нескоро. Ні це, ні наступне покоління не покаються, оскільки від старого до малого, уже зазомбовані та оброблені пропагандою, палають ненавистю до нас.

А наступне покоління буде з усіх сил їх виправдовувати і шукатиме міфічних нацистів, для узаконення своїх звірств. Тож ці мрії варто відкласти на років 20-30.

Проте, каяття та вибачення ми можемо замінити відшкодуванням нанесених збитків грошима у вигляді репарацій. Після завершення війни росія обовʼязково виплачуватиме репарації. І наші союзники підтримують нас у цьому питанні, вже розробляючи юридичні аспекти того, як примусити росію виплачувати компенсації.

Отже, якою ми бачимо Україну в майбутньому?

Україна майбутнього – це сильна держава, що має гарантії безпеки та є членом НАТО, економічно незалежна країна, що швидко розвивається та є перспективним партнером ЄС, туристична мека, де комфортно громадянам та туристам, це наша гордість!

І як би нам не було важко зараз, бо ж війна ще не закінчилась, а ворог не збирається здаватись, незважаючи на великі втрати та стратегічну поразку, віримо, що наші мрії найближчим часом здійсняться. Бо все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.

Ми отримали, хай і такою величезною ціною, ще один шанс повністю і вже назавжди відірватись від імперії  та йти своїм шляхом розвитку.

Стати тією Україною, про яку мріяли багато поколінь українців, втілити найсміливіші ідеї та проєкти у життя і не боятися, що їх знову вкрадуть та привласнять сусіди.

Тож зараз ми, учні та студенти, маємо своє завдання – здобувати якісні знання, ставати кваліфікованими спеціалістами та втілювати наші спільні мрії у життя. Не випадково у нашому місті Камʼянці-Подільському у цьогорічній вступній кампанії найбільше заяв було подано у коледж будівництва та архітектури.